Якщо хочете доторкнутися до тієї України, яку описували Шевченко й Гоголь, відчути зв’язок сучасного та минулого поколінь, поринути в місце де перетинаються різні різні часи, гортайте далі. Ця стаття запрошує вас у віртуальну подорож туристичними перлинами Прохорівки. Нумо, досліджувати свою країну разом!
Прохорівка – місце натхнення українських геніїв
Прохорівка знаходиться в Канівському районі Черкаської області між Дніпром та сосновим лісом та заворожує з першого погляду. тут можна відкрити для себе щось зовсім інше, нове й таємниче. Краса величного Дніпра, мальовничі краєвиди, які відкриваються з Михайлової гори, світ містичних стародавніх легенд стали справжнім натхненням для української інтелігенції. Саме тут народжувалися ідеї, яким судилося стати справжніми шедеврами нашої літературної спадщини. До туристичних родзинок Прохорівки відносять: садибу Михайла Максимовича, Іллінську церкву та млин-вітряк. Але про все по черзі.
Садиба Михайла Максимовича
Михайло Олександрович Максимович – один з найосвідченіших людей свого часу, перший ректор Київського університету, автор 300 книжок, професіонал у царинах історії, філософії, природознавства, філології, етнографії, ботаніки та інших наук.
Він покинув пост ректора університету через хворобу та поселився на вершині Михайлової гори над стародавнім селом Прохорівкою. Тут він прожив близько тридцяти років, за цей час садиба розквітла та стала справжнім місцем сили з унікальною природою. Цей маєток відвідували митці слова з різних куточків України, в т.ч. Тарас Шевченко та Микола Гоголь. Вони відчували особливу енергетику цього місця та черпали натхнення для створення найкращих перлин своєї творчості.
М.Гоголь неодноразово бував у гостях М.Максимовича. Тут письменник зібрав матеріал для повісті «Вій», та зачарований краєвидами найбільшої української ріки, написав вічне: «Чуден Дніпр при тихої погоде…».
У Прохорівці також бував Шевченко. Це дивовижне місце він описав так: «Село у нашій Україні, – наче писанка…». А також – написав вугіллям і крейдою портрети господарів садиби – Михайла Олександровича та його дружини Марії Василівни Максимовичів. Кобзар провів в цьому місці свої останні вільні дні на Україні до свого арешту в 1859 році.
Тут Максимович помер і похований. На його могилі був зведений пам’ятник. В радянські часи в садибі розмістили санаторій «Жовтень». Стоїть він там і зараз.
Дуб-велетень Шевченка
Тарас Григорович любив відпочивати під цим дубом та насолоджуватися видом на Канівські гори. За переказами саме тут він написав свою поему “Марія”, в дуплі дерева ховав свої малюнки.
Тільки уявіть: рекордсмену понад 700 років, висота 25 метрів, а обхват 6 метрів. Десять людей разом навряд чи зможуть дуб охопити. Рішенням Черкаського виконавчого комітету цього велетня відненесено до батанічних пам’яток природи. На жаль цей розлогий красень перебуває в досить плачевному стані. Його рани вже двічі зацементовували й стягували залізниси скобами, попри все він продовжує жити й нагадує про культурну спадщину нашого народу.
Сосна Гоголя
На Михайловій горі є місце, з якого відкривається неймовірний кругозірy на Дніпро. Там, майже над самою прірвою, росте сосна Гоголя.
Саме під нею письменник складав чергові рядки до своїх творів й вигадував персонажів.
За легендою, Гоголь дізнався від місцевих жителів про панночку-відьму, яка нібито жила в цьому місці ще за козацьких часів. Село, що описане в повісті “Вій” дуже нагадує Прохорівку. Недалеко знаходиться великий чорний валун. Існує версія, що саме тут й похована та дівчина.
На жаль декілька років тому дерево всохло.
Іллінська церква
Іллінська церква – незвичайний архітектурний ансамбль в Прохорівці. Це окремий світ символів значень і сенсів, які мають тисячолітню історію. Церква вражає своєю стильовою композицією, вдале поєднання простоти та витонченості. Ця туристична перлина збудована ще в 1709 році без жодного цвяха. Сам Гоголь милувався красою цієї церкви й описував її в своїй творчості.
Старовинний млин-вітряк
Колись на пагорбах довкола Прохорівки височіло аж 16 вітряків. Й всі вони мали надзвичайно важливе значення для помисловості краю використовували силу вітру як джерело енергії та мололи зерно на борошно. Кажуть, що воно виходило не таким, як із сучасного млина, і хліб мав особливий приємний смак. Крім того, вітряки служили орієнтиром на дорогах і мірилом відстаней. У святкові дні, особливо на Масляну, біля них влаштовувалися народні гуляння.
На жаль, майже всі були зруйновані, проте один із них вцілів. Вітряк-млин знаходиться в самісінькому центрі села як нагадування про культурну спадщину нашого народу. Він був побудований за проєктом Володимира Стрільця на початку 50-х років XX століття. Уявіть собі, що цей млин забезпечував борошном близько десяти сіл! Люди займали чергу ще з ночі!
А зараз він знаходиться в стадії руйнації, та потребує реконструкції, щоб дати йому нове життя, адже це наша історія, яку потрібно вшановувати та берегти!
Сподіваємося, що ви поповните радісними моментами свою скарбничку вражень та відкриєте Україну з абсолютно незвіданого боку. Збережімо Прохорівку для свого покоління і для нащадків!
Автор: Софія Варламова