Вітчизняний кінематограф можна поділи на дві частини : такий, що не фінансується та той, якого ще немає. І я не драматизую, як сумно це не звучить, але це проблема культурного розвитку нашої держави. Надзвичайно драматично та образливо, адже є проекти, ідеї, талановиті режисери, акторський склад та матеріальний бік питання ставить на цьому крапку. Звичайно на сьогоднішній день в нас багато аматорів, які намагаються власними силами зробити внесок в українську кіноіндустрію, та все ж. Наші театри презентують себе на високому рівні, щорічно Україна приймає участь у десятках кінофестивалів та конкурсів, що говорить про невичерпний потенціал для втілення задумок в життя.
Та серед усіх цих проблем все ж є і немаленька частка позитиву. Бо з кожним роком все більше фільмів екранізується українською і це той розвиток в якому ми потихеньку набираємо обертів. Я лише хочу поділитись списком тих фільмів, якими насолоджувалась та ще буду.
Серед таких фільмів «Поводир» який було випущено у широкий прокат 2014 року. Ця історична драма поєднала між собою американського хлопчика та українського мандрівника в одне ціле, демонструючи цю сюжетну лінію суто в українській специфіці. Мене стрічка вразила, я щиро просльозилась кілька разів. А найголовніше змусила кожного «Заплющити очі — дивитись серцем».
Для любителів більш мелодраматичних мотивів фільм «Сафо» 2008 року, який однозначно не залишить нікого байдужим. Події стрімко розвиваються, але не дивно, все відбувається на острові Лесбос, додаючи пікантності перегляду. До переваг цієї стрічки можна віднести також і те, що одним із головних акторів є Богдан Ступка в майстерності і таланті якого не доводиться сумніватись.
Після такої лірики потрібно переключитись на щось містичніше «Тіні незабутих предків» 2013 року, як раз саме те. Події розгортаються в українських Карпатах, де здавна панують темні сили і щоби розгадати таємниці цієї містики студент Іван відправиться у пошуках пригод. Краса Карпатських лісів, незвичність сюжетної лінії, молодий акторський склад ні чим не поступаються голлівудським бестселерам.
«А що ви знаєте про кохання?» саме таким є гасло фільму Алана Бадоєва «Помаранчеве кохання» 2007 року. Основна думка є досить таки глибокою і після перегляду є над чим поміркувати. Бо навіть осіння любов не може втекти від Помаранчевої революції та СНІДу, лише ти сам її врятуєш.
Коли б не було такого історичного підгрунття у нас, а так гріх не брати за основу його ключові моменти, як ідеї для екранізації. Така тенденція не оминула боком біографічний фільм «Незламна» 2015 року. Ця військова драма розповідає про життя снайпера Людмили Павличенко, яка у відрядженні до США говорить про ключові моменти свого тернистого шляху. Стрічка була знята на пару з російськими російською студією та презентована під двома різними назвами, але це аж ніяк її не принижує.
Окрім цих фільмів у мене в запасі, ще є такі, як «Плем’я» 2014 року, який було знято мовою жестів. Це реально круто і говорить про високий рівень нашого кінематографу, за що отримав близько 40 нагород та вважається найтитулованішим українським фільмом.
«Гніздо горлиці» 2016 драма про звичайну українську жінку, яка вимушена була поїхати до Італії у пошуках долі, нажаль типова ситуація. Фільм було представлено на цьогорічному Канському кінофестивалі, де встиг отримати низку похвали.
«Чорнобиль. Зона майбутнього» представляє жанр документального кіно, яке розповідає про глобальну проблему не лише нашого народу, але і світової спільноти. Фільм також було представлено на 69-му Канському фестивалі, думаю що варто присвятити свою увагу не лише з точки зору кіномана, але й патріота.
Я намагалась звернути увагу на видатніші фільми, які розпочинають шлях української кіноіндустрії та спокійно можуть конкурувати з європейськими роботами. На сьогодні проводиться велика кількість конкурсів, розігруються гранди, на волонтерських та інших засадах надається можливість відзняти та екранізувати свій твір для аматорів і професіоналів. І це справді неоцінений внесок у культурне життя. Тому хочеться лише побажати творчих успіхів для усіх, хто не покладаючи рук працює у цій сфері та створює шедеври, які закладуть фундамент найвидатнішої фільмографії світу.
Підтримай вітчизняне кіно, дивись українське! Критикуй, захоплюйся, але не залишайся байдужим.
Автор Викторія Котощук