Книги є невід’ємною частиною нашого життя, а особливо рятують від нудьгу під час подорожей, бо завжди приємно щось почитати в дорозі. До вашої уваги пропонуємо романи українських авторів, які Ви будете читати не тільки в авто/потязі/літаку, а й навіть після прибуття до місця призначення, бо вони дійсно дуже захоплюють!
Юлія Кубай «Душа»
Юлія Кубай – письменниця, випускниця кафедри комп’ютерно-мультимедійних видань, отримала другу премію у конкурсі «Коронація слова» у 2016 році.
Це не просто роман, а історія кохання двох протилежностей: він – заможний, грубий та жорстокий мер, вона – бідна, скромна піаністка, у якої трапляються провали у пам’яті. Вони познайомилися на її виступі під час його виборчої кампанії. Письменниця показує реальний світ «без прикрас», не боїться писати про занепад людських душ.
Ця книга чимось схожа на казку про Попелюшку, але невідомо чи матиме щасливий фінал. Якщо хочете дізнатись чим закінчилась ця історія, то обов’язково прочитайте.
Уривок з роману: «Іноді навіть неможливо уявити, скільки людина може терпіти, чекаючи на щось. До втрати пульсу, розуму, навіть до втрати свідомості вона чекатиме… На щось. Ось саме: на щось невідоме. Хоча здається, що ти й сам розумієш, чого саме чекаєш, та зрештою все виявляється або настільки добре, що від самого моменту лишається неприємний солодкий присмак, або ж настільки кепсько, ніби все в одну мить перетворюється на порожнечу. Але це жахливе чекання, яке вимотує нас, знущається з нас. Навіть коли розум твердить: «Усе буде погано, краще не чекати», – серце з усієї сили кричить про інше. Чи це просто сліпа надія? Я давно вже помітила, що надія – це сліпота, ніби настає ніч. Але навіть тоді бачиш зірки на небі й розумієш, що є якась іскра в цьому світі, а надія – це темрява, у якій неможливо розрізнити що-небудь».
Сергій Батурин «Шизґара»
Сергій Батурин – письменник, автор романів і повістей, поезій та публіцистичної хроніки «Українські невільники Третього рейху», лауреат низки літературних премій.
Книга про Київ 70-х років, СРСР, «застій», джинси, пісні під гітару та кохання. Читачі отримають інформацію про те, де знайти гроші для придбання одягу, як купити машинку для підробки грошей, де у місті був гастрономічний магазин «Яма» та поповните свій лексичний запас київським сленгом. Роман перенесе Вас в ту епоху та подарує незабутні емоції.
Уривок з роману: «Два студента з КПІ винайшли машинку для друку грошей. Вирішили її продати. Знайшли якихось кавказців. Показують: в ці отвори — фарбу: зелену, жовту й червону, сюди — папір розміром у стольник заправляєш, отут натискаєш… Натиснули, машинка загула, лампочками замиготіла й видала купюру в сто карбованців — від справжньої не відрізнити. Ті перевіряти — жодного ґанджу, точнісінько така, як треба: з усіма ділами, з водяними знаками… Ну, думають, треба здати в ощадкасу: якщо там нічого не помітять, то справа чиста! Пішли, накупили облігацій, взяла касирка купюру з дорогою душею. Виходять, радіють: беремо машинку! Сторгувалися за десять тисяч».
Остап Українець «Малхут»
Остап Українець – письменник та перекладач.
Це роман точно сподобається шукачам скарбів та любителям історії. Книга розповідає про стародавній Станіслав, таємниці, адвоката, контрабандиста та події XVIII і XIX століть. Станіслав постає як резиденція таємничого ордену лицарів, метою якого є об’єднати вільні держави. До рук молодого адвоката потрапляють старі листи і тут починається найцікавіше.
Деякі критики пишуть, що це не історичний роман, а історична спекуляція. Книга захопить Вас з першої сторінки і Ви якнайшвидше захочете розгадати приховану таємницю.
Уривок з роману: «Гасові лампи, догораючи, нестерпно чаділи. Іґнацій прокинувся від диму, що заповнив кімнату, і, натужно кашляючи, відчинив вікно. Вже сіріло, але було ще геть рано. Коли крізь прочинені вікна до кімнати повіяв свіжий вітерець погожого дня, в голові нарешті проясніло і страх відпустив. Натомість з’явився сором за Анну, яку він так безоглядно вчора покинув, не сказавши ні слова. Зараз годилося піти й вибачитися. Проте тіло після вчорашніх пригод із вибиванням шибок та повзанням навкарачки городами страшенно боліло, тож годилося радше поїхати і вибачитися. А ще ж варто було щось вирішити з костюмом — єдиним, який у нього зараз був, бо старі лахи він на знак початку нового життя спалив у дворі будинку ще після першої оплати. Тепер у нього з одягу були дві пари черевиків, три пари сорочок і щось там із білизни. Набір явно недостатній для відвідин пані Анни, тим паче у доволі ранній час. Іґнацій вирішив поки не повертати костюм».
Тамрико Шоли «Внутри женщины»
Тамріко Шолі – журналістка, письменниця, автор книг “Внутри женщины” та “Внутри мужчины”.
Для “Внутри женщины” письменниця зібрала розповіді 100 жінок, які мають різні професії, вік, соціальний та сімейний стан: колишня наркоманка, волонтер, повія, жінка, яка зустрічається з молодим хлопцем.
Ось що говорить автор про свою книгу:
«Сто реальних жінок і приблизно така ж кількість прочитаних біографій та переглянутих документальних фільмів. Це небагато, але я все одно можу стверджувати, що у кожної з нас є те, про що ми мовчимо. Сто відтінків почуттів, сто відтінків життя. Я прожила кожну з цих історій та готова розповісти про те, як вони змінили мене».
Уривок з книги: «Я вспомнила сотни трогательных роликов, которые массово распостраняются в сети. Люди плачут, когда смотрят их, и клянутся себе, что прямо завтра начнут вести себя точно также. Но сентиментальность рассасывается вместе с ночью. Утро напоминает нам, что мы хотим новый телефон, а не новую улыбку от прохожего. И так продолжается до тех пор, пока жизнь не ударит нас по голове».
Володимир Єшкілєв «Ситуація «нуль» або побачити Алькор»
Володимир Єшкілєв – прозаїк, есеїст, публіцист, поет, організатор літературного процесу.
Автор торкається масонської теми: розслідування нападу на масонський храм, окультна секта, конкуренти таємничої організації. Сюжет розгортається навколо протистояння українських псевдорелігійних структур, навколо яких обертаються гроші та політика. Роман написаний у стилі таких письменників як Хорхе Луїс Борхес та Умберто Еко.
Уривок з роману: «Уся компанія рушила відчиняти двері прибульцеві. Коли той увійшов до храмового вестибюля, Лавр зауважив спортивну статуру “перевіреного брата” і його шкіряну куртку-балон, закрій якої дає змогу приховати і кобуру автоматичної зброї, і розвинені м’язи професійного бійця. На вигляд Пітерові було років тридцять-тридцять п’ять. Його ріденька, солом’яного кольору борідка прикривала шрам, що тягнувся від середини підборіддя аж до лівого вуха. На круглому обличчі Пітера ніби застиг вираз веселої і привітної вдоволеності. Погляд його здавався розосередженим і повільним, та Лавр уже зустрічався з майстрами таких напівсонних поглядів. Він без довгих вагань класифікував прибульця як потенційно небезпечного персонажа. А той посміхнувся консультантові з питань безпеки, простягнув йому руку і відрекомендувався».
Тетяна Малярчук «Забуття»
Тетяна Малярчук – письменниця та публіцистка.
Роман було написано протягом чотирьох років, перші сто сторінок переписувалися п’ять разів. Ця книга є своєрідноє біографією в біографії: історія героїні (альтер-еґо авторки) та дослідження життя українського публіциста В’ячеслава Липинського.
Липинський став істориком, щоб нагадати народу про його призначення, так і головна героїня намагається згадати хто вона та ким вона є. Це для того, щоб доторкнутися до минулого, яке вирізали з її життя.
Ось що говорить Тетяна Малярчук про свій твір: «Забуття» — це мій роман про ХХ століття, мої сто років, але не самотності, а втраченої пам’яті».
Уривок з роману: «Найважче пояснити — і самій собі теж — чому раптом він? Звідки взялася моя історія про нього? Хто ми одне одному? Відповідаю: ніхто. Ми ніколи не зустрічалися (наша зустріч була фізично неможливою), ми не родичі, ми не земляки, ми навіть не однієї національності. Він поляк, я українка. Він мудрець, філософ у політиці, поет в історії, я ж — людина без особливої професії, маніпулятор словами й ідеями, можу писати, можу мовчати. Ми настільки різні і чужі одне одному, що ніяка розповідь не змогла би поєднати нас в одне ціле, якби не моя ірраціональна впертість. Я зібрала три точки перетину наших життів: дві у просторі й одну в часі. Все, що могла, більше просто немає».
Юрій Макаров «За чверть десята»
Юрій Макаров – телеведучий, журналіст, письменник, документаліст.
У романі розповідається про самотнього викладача іноземних мов, який є поліглотом та бонвіваном. Він знаходить в собі «суперздатність» – усі його прокльони матеріалізуються. Ця та низка інших подій (поява юної жінки), змушують головного героя замислитись про майбутнє та проаналізувати минуле, щоб уникнути подальших помилок.
Ось що пише про цю книгу Ольга Гончар: «цей роман може бути цікавим широкому колу читачів. Той, хто цікавиться історією СРСР із точки зору повсякденності, у подробицях дізнається про те, чим жили і за що переживали жителі цієї великої країни, яку нас так вчать називати „Совком“. Той, хто цінує незвичайні любовні історії, — знайде новий сюжет для роздумів. Той, хто просто любить читати, — проведе час приємно і з користю, адже мова Юрія Макарова, найголовніше, не нудна та швидка для розуміння і прочитання» (ресурс «Друг читача»).
Уривок з роману: «Уся ця чортівня відкрилася випадково, а могла би не відкритися ще довго або взагалі ніколи не відкритися, тоді жертв і руйнувань було би значно більше. Коли він вийшов зранку по пенсію, то не звернув уваги, іншим був зайнятий, усе гадав, нарахували – не нарахували, бо ніяк не міг упоратися з їхнім сайтом. Дійшов до банкомату, зняв гроші (нарахували, як смішно, ще й тридцятку накинули), на радощах заскочив до магазину по свіжий хліб, не втримався, накупив усякого: шоколадне масло, паштет, сир із пліснявою, й на зворотному шляху, лаючи себе за легковажність, майже біля самого під’їзду побачив Сірого».
Софія Андрухович «Фелікс Австрія»
Софія Андрухович – письменниця, перекладачка та публіцистка.
Роман написано протягом одного року та видано у 2014 році. Ця книга – це своєрідний щоденник головної героїні, де кожний розділ – це розповідь про якийсь день або спогади про минуле. На обкладинці зображена картина Джозефа Едварда Саутолла «Вздовж берега».
У 2016 році роман перекладено німецькою мовою, книга отримала назву «Der Papierjunge» («Паперовий хлопчик»).
Уривок з роману: «Нема спокою в цьому домі. Особливо на зимові свята. Карнавал на карнавалі: бал техніків у театральній залі, перший «вовняний» вечір в Музичному товаристві ім. Монюшка, у казино — академічна вечірка, костюмований раут, який організував місцевий «Сокіл», і так на два місяці наперед. На Сильвестра в міському казино першу кадриль танцювало всього 28 пар. Зате багато гостей було в «Зірці» і в Міщанському товаристві. Весело бавились, кажуть, наші євреї у своєму клубі. Як завжди, королевою балу обрали пані докторову Естер Функельштайн — і справедливо: коли висока пані докторова проходить вулицею, немає жодної людини, яка б не обернулась, не зупинилась, не задивилася вслід; а потім вона все крутиться в думках, як сумна мелодія».
Впевнені, що Ви захочете прочитати всі книги з представленого списку, бо вони захоплять Вас з першої сторінки.
Приємного читання!
Автор Карина Степанян