Одеські катакомби: історія, таємниці і легенди

Одна з найбільш відвідуваних визначних пам’яток Одеси – це катакомби.

Мережа підземних ходів викликає чималий інтерес у істориків і туристів. Що ж приховують лабіринти під містом? Пропонуємо відправитися в мандрівку підземною Одесою разом з нами. 

Історія одеських катакомб

Одеські катакомби
Фото katakomby.odessa.ua

Історія одеських катакомб починається в тридцяті роки минулого століття, саме в цей час починаються активні будівельні роботи та виникає гостра потреба в будівельних матеріалах, особливо вапняку. Спочатку його добували на схилі балок, потім почала зароджуватися ціла індустрія. За тридцять років розвинулася ціла система вапнякових шахт. На місці сьогоднішніх катакомб в Одесі, знаходилися каменоломні, в яких добували будівельний камінь. Завдяки функціонуючим каменоломням Одесу називали «Жовтим містом».

До системи катакомб відносяться різні порожнини, наприклад, загадкові печери, бункери і довгі тунелі.

В дев’яностих довжина катакомб досягала двох з половиною тисяч метрів.

Сьогодні підземні площини розтягуються на сотні кілометрів під землею. Найдовша з них майже в тисячу кілометрів.

За півстоліття видобуток каменю став інтенсивнішим, сформувалася велика мережа підземних площин. В кінці минулого століття спостерігалося різке погіршення ситуації в інженерно-геологічній обстановці Одеси.

Частина старого міста розташовувалася в підробленій зоні, де відбулося більше ста провалів. Підземна діяльність негативно відображалась на житті Одеси. В шістдесяті роки було створено спеціальне управління, одним із завдань якого було вивчити катакомби і звести до мінімуму їх негативний вплив на місто.

Дослідження одеських катакомб розпочалося в 1846 році, і продовжуються до цього часу. В радянські часи було досліджено майже п’ятдесят катакомб і сфотографовано 45 об’єтів. На стінах в підземних печерах було знайдено незвичайні малюнки, яким більше ста років. Ці зображення робили гірники, за допомогою червоної охри та зеленої крейди. Військові та побутові надписи були зроблені за допомогою графіту, крейди та вугілля.

Каменярні йдуть углиб на 35 метрів. Велика частина каменоломень – це одноярусні вироблення, зустрічаються також двох і трьох ярусні. Перепади між ярусами, як правило, до двох метрів. В середньому розміри видобутку складають до двох метрів у висоту і трохи більше трьох метрів в ширину. Найвищими зонами вважаються галерея «Пасаж» і зал «Сергія Березового».

У післяреволюційні роки почастішали випадки з осіданням будівель та руйнуванням архітектурних комплексів. Через це була накладена заборона на видобуток каменю в межах деяких вулиць.

Пид час Другої Світової Війни Одеські катакомби слугували укриттям для радянських солдат, особливо партизан.

Одеські катакомби

Одеські катакомби згадуються у романі Валентина Катаєва «Хвилі Чорного моря». В цьому романі автор вдало описує боротьбу радянських солдатів проти німців.

У шістдесяті роки був створений спелестологічний клуб. Його завдання полягало в дослідженні руху партизан. Вивчаючи катакомби, клуб розширив картографічний кордон катакомб.

Під час «холодної війни » на території катакомб були споруджені протиатомні бункери.

Легенди Одеських катакомб

Одеські катакомби зберігають цікаві та суперечливі легенди.

Згідно з однією з них, в каменоломнях під Нерубайським, живе людина, яка покрита шерстю та харчується летючими мишами.

Друга легенда говорить, що в 30-40 роках минулого століття, житель Нерубайського, капітан суховантажу врятував біля берегів Іспанії португальське судно, яке зазнало аварії. Португальська влада віддячили капітана, подарувавши йому макет корабля, вилитий з чистого золота. Скарб чоловік сховав в катакомбах. З початком Другої Світової війни капітан вирушив на фронт, де загинув. Скарб відповідно забрати він не зміг.

Ця історія має іншу інтерпретацію. Один купець був пасажиром рейса «Титанік». Після аварії корабля він вижив і в пам’ять про цю подію, він замовив золоту модель відомого пароплава. У революційні роки, купець емігрував з України, а скарб заховав в підземних тунелях.

Одеські катакомби

Не менш популярна історія про одеського бандита Михайла Вінницького, більш відомого під прізвиськом «Япончик».

Він вирішив допомогти владі, і організував із злодіїв, грабіжників і анархістів радянський полк. Згідно з легендою, він заховав в одеських катакомбах скарб з награбованого золота і нагород за контрабандні операції. Краєзнавці вважають, що в скарбі М. Вінницького, було золото викрадене з міського банку. Вінницький був розстріляний чекістами, за скарбами він так і не повернувся. У процесі дослідження катакомб, неодноразово були виявлені потаємні приміщення бандитів, в яких зберігалася зброя. Варто відзначити, що вся територія катакомб все ще не досліджена, а доступ до багатьох ходів обмежений, через численні обвали та вибухи.

Легенди це чі ні, а бажаючих знайти скарби в одеських катакомбах завжди вдосталь!

Одеські катакомби

Сьогодні в місті працює тематичний музей «Таємниці підземної Одеси». Гості музею зможуть відвідати систему підземних лабіринтів каменярні, побачити, де добували камінь для будівництва Одеси.

Через протиатомні бункери гості музею потраплять в каменоломні. У підземних лабіринтах можна побачити унікальні бази партизан, місця які вони використовували в якості стоянок. Окремими блоками представлений масонський зал і музей гірничої справи, в якому можна побачити інструменти шахтарів і предмети побуту.

Весь маршрут екскурсії прокладений тільки по безпечних зонах колишніх каменоломень. По ділянках, які раніше були затоплені, дорога має бути по сухій і обладнаній дорозі. Відвідувачам розкажуть про видобуток каменю, тісно переплетену з історією зведення міста, геологію Одеси, історію катакомб. В середньому екскурсія триває від двох до трьох годин. Гості пройдуть більше двох кілометрів під землею і спустяться на двадцять п’ять метрів під землю. Печери досліджували геологи, записи яких збереглися до наших днів.

Одеські катакомби – це місто під містом. В підземних тунелях є площі, проспекти, глухі кути, вулиці, провулки, які обов’язково необхідно відвідати кожному гостю Одеси.

Адреса: Одеська обл., с. Нерубайське

Автор Владислава Бушкевич

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *