Подорожуючи Львівською областю, ми просто не змогли проїхати повз місто, чиє ім’я не 1 раз голосно звучало на всю Європу!
Колись багатий, колоритний і дуже гостинний Дрогобич вабить гостей чудовою архітектурою і цікавою історією.
Дрогобич – місто Бруно Шульца та Юрія Дрогобича, місто старовинної архітектури і непростої історії.
Історія міста Дрогобич
Перші згадки про місто датуються ще XI століттям, коли поселення носило ім’я «Біч». Через велику пожежу поселення було практично знищено, тому на його місці заснували новий населений пункт, ім’я якому дали «Другий Біч», звідки і пішла сучасна назва міста.
Дрогобич дуже схожий на Львів за своєю архітектурою, але життя тут більш розмірене. Місто знаходиться у самих Карпат, що додає красу пейзажам.
У місті збереглося безліч старовинних споруд – костели, дзвіниці та особняки. Тут дійсно є чим насолодитися.
Туристів найбільше вабить один з об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це церква Святого Юра 1424 року.
Церква Святого Юра в Дрогобичі
З церквою Святого Юра в Дрогобичі пов’язана дуже цікава історія.
Завдяки тому, що місто було одним із центрів солеваріння Прикарпаття, церкву отримали внаслідок обміну на сіль. Попереднє її місце розташування точно не відомо, в хронологіях можна знайти інформацію про київські корені, але більшість знайдених фактів говорять про те, що церква привезена з села Надієво, Івано-Франківської області.
Церква Святого Юра була центром життя дрогобичан. Саме тут відбувалися найбільш знакові історичні події міста.
Місцеві дуже пишаються тим, що саме в їхньому місті навчався Іван Франко, в честь якого в Дрогобичі оформлена «Стежка поета» – скульптури, навіяні творчістю Івана Франка.
Солеварня в Дрогобичі
Сіль – це символ Дрогобича
Про це свідчить навіть герб міста, на якому зображені дев’ять топок солі. Її виробництво тут почали раніше, ніж зафіксовано перша історична згадка про саме місто.
На сьогодні в Дрогобичі знаходиться єдине підприємство в Європі, де сіль виготовляють тим же методом, що і тисячоліття тому – виварюванням з природного розсолу.
Однак зараз солеваріння – на межі зникнення. Держава не фінансує підприємство, адже така сіль дорожче. Якщо в кінці минулого століття кожен день на заводі виготовляли понад 20 тонн солі, то зараз – 400 кг, а більшість приміщень підприємства – в аварійному стані.
Активні дрогобичани хочуть відродити підприємство і створити на його базі історичний заповідник.
Солеваріння хочуть зробити не просто промисловістю, а й туристичною родзинкою регіону.
І хоча зараз солеваріння в Дрогобичі в занепаді, самі дрогобічани про своє «біле золото» пам’ятають і пишаються ним. Саме це дає надію, що у них все вийде.
Дрогобицькі кнайпи
Місцеву сіль активно використовують Дрогобицький кнайпи. Деякі з них популяризують бренд солі, як символ міста.
Наприклад, в кафе під назвою «Кавун» відвідувачам пропонують солоний торт і солону каву, а також улюблену страву Івана Франка за рецептом його дружини Ольги Франко – паприкаш.
Це – картопля, тушкованиа з куркою і грибами, під бринзою.
В іншому закладі «Локаль на Панській» подають каву за рецептом святого Дрого, якого вважають покровителем кави і кав’ярень.