Дрогобич – невелике містечко в двох годинах їзди від галасливого туристичного Львова, сусідство з яким не вплинуло на затишне усамітнення.
Раніше ми вже писали огляд міста Дрогобич, але місто настільки цікаве, що про його історичні факти варто розповісти більше!
Він до цих пір залишається провінційним і недооціненим масовим туристом тихим містечком, куди добре приїхати на день погуляти старовинними вуличками і випити чашку галицької «кави». Але не прагнуть туристи в Дрогобич може бути тому, що не знають, що їх там чекає.
З моменту заснування місто побачило чимало цікавих подій: в середні віки тут добували сіль, а в новий час – нафту.
Дрогобицькі вулиці і площі – пряме свідчення нафтового буму, який прийшов в ці краї з століттям індустріалізації.
Ще якихось сто років тому Галичина була таким собі нафтовим Дубаєм, тільки за мірками часів Австро-Угорської імперії, яка і почала видобувати тут чорне золото сто п’ятдесят років тому. Баку в ті часи таке і не снилося … Свідками колишньої розкоші є чимала кількість особняків, які належали тим, хто на нафті заробляв, а не займався її видобутком.
Копнувши глибше, можна дістатися до солі землі, яку тут добували з XIII століття.
Видобуток ведеться і до цього дня. В середні віки місто піднялося на солеварінні – кілька колодязів качали сіль з-під землі у вигляді розсолу, відправляючи його на переробку в більш ніж 40 варниць.
Взагалі, солеваріння тут давнє – за однією з версій, саме слово «Галичина» походить від грецького «Галіс» – сіль.
Соляна епоха залишила нащадкам рідкісного зразка готичний собор Святого Варфоломія, що примикає до нього дзвіницею, перебудованої з оборонної вежі, і дивовижну стару церкву Святого Юра – один із шедеврів дерев’яного зодчества України, побудований без жодного цвяха.
А розписи на внутрішніх стінах і чудовий дерев’яний іконостас, що збереглися до наших днів, і сьогодні дивують наших сучасників.
Але соляна епоха канула в Літу, і їй на зміну прийшла нафтова ера, яка подарувала Дрогобичу розкішний історичний центр.
Гуляючи міськими вулицями, не потрібно включати уяву – неозброєним оком видно, що тут колись жили заможні люди!
У центрі знаходиться площа Ринок – невелика, але дуже симпатична копія львівської площі, з ратушею і дзвіницею посередині. Від центральної площі розбігаються в різні боки вулички з будинками кольору кориці, колись ошатні, а тепер злегка втратили свій блиск. Але від цього стали тільки миліше і симпатичніше. Ось ці вулиці і особняки і є головна визначна пам’ятка Дрогобича.
Сюди потрібно їхати і гуляти по брукованих мостових, заглядаючи в старі дворики, намагаючись розгадати витончену фантазію архітекторів. Будинки увібрали в себе все розмаїття австро-угорської забудови: скульптури і ніші, балкончики і карнизи, башточки зі шпилями на оселях колишніх нафтових магнатів.
Гасові ліхтарі з Дрогобича
Згідно з легендою, в 1852 році дрогобицький торговець Абрам Шрайнер передав львівському аптекарю Петру Міколяшу центнер дистиляту гірської нафти для дослідження можливостей її перегонки на спирт.
Міколяш ж, навпаки, намагався очистити дистилят до стану масла, яке завозилося з Італії і використовувалося в аптечному виробництві.
До роботи були залучені співробітники аптекарської лабораторії Ян Зег та Ігнатій Лукасевич. Після кількох місяців їм вдалося розділити нафту на окремі фракції.
Отриманий продукт не був придатний для приготування аптекарських препаратів, проте годився для освітлювальних цілей – при горінні він давав менше кіптяви і запаху, а також більше світла, ніж масляні лампи.
Новий ліхтар побудував львівський бляхар Адам Братковський, який, правда, не запатентував свій винахід. Ось так ідея дрогобицького шинкаря виділити з сирої нафти спирт вилилася в створення гасових ліхтарів, які поширилися згодом по всій Європі.
Як дістатися: з Києва до Львова 540 км по трасі Е40, далі 90 км по трасах Е471 і Т1402