Будинок “Плачущої Вдови” в Києві

Хто ця вдова і чому вона плаче ?, – цим питанням напевно задавалися і жителі столиці, і гості Києва.

Давайте розбиратися.

Вся краса цього будинку відкривається під час проливного дощу, коли сльози у вигляді крапель стікають по обличчю жіночої скульптури, що височіє на верхівці будинку.

Будинок “Плачущої Вдови” в Києві на розі вулиць Лютеранської та Банкової виконаний в стилі модерн з властивим 20 століттю пафосом та “химерністю”. Раніше було прийнято селитися в центрі Києва і облаштовувати свої маєтки якомога незвичніше.

Ось і власник будинку – Сергій Аршавський не став винятком. На його замовлення працював відомий архітектор Едуард Брадтман. Фасади будинку декоровані і гранітними вставками і кованими елементами. Але вінцем творіння все ж виступаєкам’яний рельєф у вигляді жіночого обличчя на вершині особняка.

Перший власник замку прожив тут лише до 1913 року, а після банкрутства продав його Товію Апштейну – київському багатієві. Якраз з ним і пов’язана легенда Будинок “Плачущої Вдови”!

Легенда будинку “Плачущої Вдови”

Купець Товій Мойсейович Апштейн і його дружина Груня Йосипівна жили в садибі «душа в душу» і горя не знали. Як це зазвичай буває – все добре швидко закінчується.

Товій сильно захворів і незабаром помер. Його дружина практично зійшла з розуму, перепробувавши різні віддушини: пішла в релігію, в містику, страждала і навіть намагалась йти в політику (!).

Через місяці страждань в ранковий зимовий ранок, невтішна вдова прокинулася набагато пізніше, ніж зазвичай. На її обличчі була посмішка, а очі світилися свіжістю і щастям. Їй доставили дивну посилку з двома книгами і капелюхом. Груня з кожним днем вела себе дивніше і дивніше: прислугу відпускала раніше і зачинялась в кімнаті з вимкненим світлом.

Одного разу слуги вирішили простежити за своєю господинею з вікна будинку навпроти. Вони, дочекавшись півночі і почали уважно спостерігати.

Яке було їх потрясіння, коли вони побачили Груню на балконі опівночі, дивно розмахуючою руками. Вона була одягнена в темне плаття, а на її голові був хитромудрий темно-зелений капелюх. Особа в місячному світлі особливо виділялася, так як в точці між бровами була фарбою намальована величезна пляма.

З плином часу слуги змирилися з такою поведінкою Груні, але цікавість не було вгамувати. Дворецький одного разу не витримав і вирішив запитати про стан речей. Груня ж не стала нічого приховувати і зізналася, що до неї уві сні приходив чоловік з настановами. Він велів їй в кожний повний місяць виходити на балкон і чекати його приходу. І так відбувалося. Груня Йосипівна сама незабаром померла після цього в ліжку власної спальні. Але ..

За кілька днів до смерті замість заповіту вона покликала синів і розпорядилася на даху будинку поставити кам’яний лик з її обличчям. Перед смертю Груня провела рукою по кам’яній статуї як би «передаючи душу скульптурі». Вона також заповіла замурувати у флакон своє серце і заховати за кам’яний лик.

З тих пір садиба і називається – будинком “плачущої вдови”.

Будинок свого часу відвідували знатні гості. Леонід Кучма часто бував  і затримувався за грою в більярд допізна. Тут пізніше гостював Володимир Путін – в кінці 90-х і Кандоліна Райз.

Так чи інакше, легенда легендою, а пам’ятка архітектури в центрі Києва вабить туристів з непереборною силою, відвідайте це місце і ви!

Адреса: м. Київ, вулиця Лютеранська, 23

Автор Аліна Кондратенко