Сьогодні українці з гордістю підкреслюють свою приналежність до української нації все більше і більше. Найхарактернішим та найпростішим (у побуті) виразником своєї належності до України є вбрання, а саме вишита сорочка.
У кожного народу, нації є свій унікальний код, ДНК, який може бути захований, здавалося б, у простих речах – піснях, казках, оберегах, вишиванках і т.д. Щодо вишивки, то саме вона є тим символом, який зберігає ідентичність, розуміння себе. Вона є чимсь дійсно особливим – особистим, святим та таким рідним. Наші предки вірили, що вишита сорочка служить певним оберегом від усіляких недуг та недобрих поглядів.
Вишиванки носили усі та повсюди в Україні – від Львова до Луганська. Кожна область, район чи село володіли власною унікальною технікою вишивки. Вишита сорочка могла бути як святковою так і повсякденною, ба більше, саме за цим вбранням можна було визначити походження власника та його статус у громаді.
Колір, візерунок, тканина сорочки відрізнялися в залежності від регіону, де виготовлялась вишиванка. Раніше нитки фарбували природними барвниками, а саме отриманими з того, що могло трапитись під рукою – листя, квіти, кора, лушпиння цибулі, а для закріплення кольору майстрині, а подекуди і майстри, нитки запікали у житньому тісті, аби колір не вицвітав століттями.
Найпоширенішими кольорами на вишиванці прийнято вважати червоний та чорний, адже саме вони вважалися магічними. Червоний – як символ життєдайної енергії, кохання, радості, а от чорний уособлював в собі незлічену кількість таємних, сакральних знаків до родючої землі, яка забезпечувала достаток то врожай.
Серед найпопулярніших кольорів також виділяють білий – колір світла, зелений – ріст і розвиток, прагнення до життя, синій – холод та вода. Орнаменталістика вишиванки дійсно вражає! В залежності від географічного районування, на вишиванці можна було зустріти зооморфний та антропоморфні орнаменти – зображення тварин і людей.
Такими орнаментами переважно користувались майстрині з Північної Буковини. А переважали геометричні і рослинні орнаменти. Їх зображали на Гуцульщині, Поділлі, Побужжі та на Полтавщині.
Цікавим є той факт, що в Україні існувала школа вишивки. Ще в XI столітті в Київській Русі сестра Володимира Мономаха Анна виступила засновницею школи. Саме тут дівчата опановували гаптування сріблом та золотом.
Не однією вишиванкою можуть пишатися українці! Поряд з вишитою сорочкою уваги заслуговує і вишитий рушник. Він, як і вишиванка, супроводжує людину від самого її народження, аж до смерті.
Новонароджене маля клали на вишитий рушник, на хрестинах, весіллі також був присутній рушник. На них вишивали голубів, півнів, грона винограду або калини тощо.
Це були своєрідні обереги, що захищали людину. Крім того, вишивання сорочок та рушників сприяло формуванню у дівчат та жінок терпіння та відчуття краси! Дівчина мала вишити милому сорочку та весільний рушник, але мала це зробити особисто!
Вишиваючи рушник, вона вишивала свою долю. Це оберіг, який мав захищати майбутню родину від усіляких негараздів. Не допускались жодні вузлики, не можна було міняти голку, а роботу слід було розпочинати в четвер зранку.
До речі, бажано, щоб про це дійство знало якомога менше людей і ніхто не бачив рушника!
Сьогодні люди, купуючи сорочку або рушник, вже не відчувають тієї магії, оскільки не вкладають власної душі в процес її виготовлення. Та й знайти сьогодні справжню, автентичну вишиванку не так то й просто. Але все ж таки, якщо докласти зусиль, все можливо.
Про вишиванку та рушник можна писати і писати! Це щось дійсно сакральне та магічне!
Автор Юлія Рачковська