Різдво – це особливе свято для кожної родини і традиції сімей відрізняються в залежності від місця проживання. Далі дізнаєтесь, які обряди мають різні регіони та як проходить святкування
Як святкують Різдво в Україні
Перш ніж почати огляд відмінних традицій, хотілося б сказати декілька слів про спільні риси:
- Свята вечеря із 12 стравами. Ось що говорить про кількість страв професор Курочкін: “Їх не обов’язково було 12, у бідних родинах готували і 9, і 7 страв”.
Обов’язково має бути кутя (у кожного регіону та родини вона має різний рецепт). Традиційна кутя готується з пшениці. На Покутті та на Поділлі – з ячменю з додаванням меду, горіхів, родзинок, сушених вишень. На Житомирщині в селі Домінське вариться “багата кутя”- з молоком та яйцем.
Романа Романівна розповідає про секрети різдвяної кулінарії: «Господиня виставляла на стіл узвар, варила горох, квасолю, смажила капусту, рибу, ліпила вареники, готувала бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном або картоплею, пекла різні коржі з маком».
2. Колядки та вертепи – це теж та спільна риса, яка об’єднує святкування Різдва по всій країні, хоча і збереглися вони краще на Заході. Колядувати в різних місцинах починають в різний час. У Наддніпрянщині – 7 січня, а на Львівщині діти можуть повечеряти і йти з колядкою на сам Святий вечір. На Сході збереглися лише дитячі колядування, колядники ходять із зіркою на палиці, іноді всередині неї запалюють свічку.
«Колядувати починають 6 січня після третьої години дня. А доросла молодь – з 8-9 вечора і до ранку. 7, 8, 9 січня колядують з бетлегеном – макетом церкви. Серед них обов’язково є ангел, пастирі у білих сорочках, чорних жилетах та діди у білих гунях з овечої шерсті, обвішаних дзвониками», – розповідає Марія Савко.
Одна цікава історія про вертеп ще з минулих часів: «У селі Хащувате Сколівського району, що на межі зі Закарпаттям, вертеп ходив завжди, навіть у часи найжорстокіших заборон. Це чи не єдине село, де вертеп був щороку. Одного разу туди на Різдво боротись із вертепом виїхав навіть особисто перший секретар райкому партії Касютнич, звісно, з міліцією. На щастя, упіймати нікого їм так і не вдалось, хоча хлопець, який грав чорта, весь час крутився поруч з ними. Він міцним ременем прив’язав хвіст із колючого дроту, отож комуністичний секретар спробував його схопити за того хвоста, але тільки подряпав собі руку, натомість хлопець, який грав роль чорта, втік».
3. Дідух – солом’яний сніп, який заготовляють з перших сіножатей, є уособленням предків та символом язичницького бога Коляди (у деяких регіонах така назва залишилася досі).
На Гуцульщині дідухи роблять у вигляді сплетеного деревця з пшениці.
На Святвечір його має занести до хати наймолодший хлопчик у родині та поставити на прикрашений цукерками й квітами стіл.
На Тернопільщині дідухи палять у дворі.
А тепер поговоримо про те, що такого особливого має той чи інший регіон на Різдво.
Закарпаття:
тут переплелися традиції бойків, угорців, гуцулів та лемків. На Закарпатті збереглася давня назва Корочун, яка означає переддень Різдва (відома з язичницьких часів), святковий калач називають так само – карачуном або корочуном.
Аби його спекти жінка має вигнати усіх з будинку і замкнутися. Окрім традиційного хлібця, ґаздиня готує пісні деруни та “галамбець” (ковбаски, зроблені з кукурудзяної каші з підсмаженою цибулею). За святковий стіл сідають з першою зіркою.
У гірських районах головною стравою є кутя, а в інших частинах – бобальки (запечене та проварене на пару тісто, яке посипають маком та горіхами). На підвіконні залишають келих вина, прикритий скибкою хліба – так господарі запрошують померлих на Святий вечір.
У перший день Різдва колядують лише хлопці (у них навіть є спеціальні колядки, які вони співають неодруженим дівчатам).
Поділля:
вечеря починається з того, що господар заносить до будинку дідуха, якого ставить біля ікони на покуття (також розсипають трохи соломи на підлозі). Наступного ранку це все виносять на вулицю та спалюють. Готують 12 страв, на столі залишають їжу для померлих, а на вікно ставлять чашку з водою та скибку хліба. Існують цікаві повір’я у подолян: якщо залізти в колодязь в цю ніч, то можна напитися вина замість води. Особливість колядування полягає у тому, що на Східному Поділлі ходять з Віфлеємською зіркою, а на Західному – з вертепом.
Волинь:
тут збереглася давня назва Коляда та сучасна – Святвечір.
Першим вечеряти починає господар, а за ним усі інші члени родини. Перед тим як розпочати святкову трапезу, хазяїн дує на стілець, щоб здути душі померлих.
Якщо протягом року хтось помер в сім’ї, то для нього ставлять окрему тарілку.
Після вечері їжу не прибирають зі столу, щоб душі предків могли також могли поїсти.
На Святий вечір не колядують і не ходять в гості, лише діти несуть вечерю хрещеним. Наступного дня колядують, влаштовують вертеп та зустрічаються з друзями.
У старі часи перед Різдвом мастили хатню долівку, заносили оберемок сіна і стелили його під столом. Там воно лежало аж до Водохреща. Вважалося, що в родині усе буде добре наступного року, якщо у сіні спав собака чи кіт.
Галичина:
окрім спільних для більшості регіонів традицій, тут є дещо особливе (наприклад, плетіння солом’яних павуків, бо за легендою саме вони приховали вхід до печери, де народився Ісус). Якщо жінка бездітна, то має стати під таким павучком. Зазвичай його вішають над входом або над іконами. Дідуха спалюють на третій день після Різдва. Колядують та водять вертепи цілими групами.
Перед вечерею сімейство вмивається, бо треба змити весь бруд – фізичний і моральний, молиться і збирається навколо столу. На Галичині подають пироги(вареники) з картоплею, капустою чи грибами, варену капусту з квасолею, рибу, пампушки, узвар, печиво тощо. Святвечірні страви мають зображувати дари землі, води, повітря, що за них дякуємо Богові у Святій Вечері. На початку вечері всі діляться просфорою, білим хлібом. Кожен з’їдає кусень просфори та бажає всім щасливих свят і всього добра.
Раніше перед Святим Вечором у дім заносили плуг або ярмо. Вважалося, що вони принесуть сім’ї щастя.
Полісся:
раніше готували голий борщ, основою для якого служили білі гриби, розведені капустяною закваскою. На столі обов’язково повинні бути вареники з картоплею, пшеницею, квасолею.
Унікальною стравою на Поліссі є бурда – її готують із розтертого та потім дещо обсмаженого конопляного насіння, потім туди додають чорницю і груші-дички (груша вважалася символом садовини, її потрібно було особливо доглядати). На краях столу ставлять головки часнику, вірять, що він не пускає злих духів. Для померлих родичів на столі залишають кутю з ложками, яку прикривають буханкою хліба.
Буковина:
так як тут колядувати прийнято після Святої вечері, то за стіл сідають рано, щоб потім діти не боялися виходити на вулицю. Колядування триває з 6 по 8 січня. Є звичай перевертати тарілку першої страви, яку з’їли. Коли святкову свічку задували, слідкували, куди пошириться дим. Якщо вгору – то рік буде щедрим, а якщо в бік дверей, то варто чекати поповнення або гостей в новому році.
Східна Україна:
традиції цієї частини України сягають ще від козаків. В ніч з 6 на 7 січня після служіння у церкві обирали нового отамана та писаря. За святковий стіл сідали 7 січня, у наш час – 6. Обов’язково має бути кутя зварена з рису та вареники. Колядують з наступного дня, головним атрибутом цього дійства є восьмикутна зірка.
Південь України:
тут збереглась традиція відносити святу вечерю своїм хрещеним. Щоправда, в той час як на півдні України діти носять страви після вечері, на Херсонщині це роблять до Святвечора. Зазвичай до кошика кладуть трохи куті, калачі, цукерки. Коли заходять до хати хресних, то співають щедрівку. Ті, у свою чергу, дають дітям гроші та солодощі. Ця традиція – святий обов’язок похресників.
Раніше на Півдні України була ще й така різдвяна традиція: заможні люди відвідували притулки і робили подарунки бідним.
Зрозуміло, що деякі традиції трохи змінюються та трансформуються, але головним залишається те, що це сімейне свято, яке збирає разом усіх близьких людей.