Автори проекту «Знайдено в Україні» цього літа подорожували Черкащиною. У Леськове поїхали ще не знаючи, чи зможуть потрапити всередину наймасштабнішого замку України – садиби Даховських, яка розташована на території військової частини.
Вхід – за попередньою домовленістю з військовим начальством. Про це повідомляють мандрівники.
МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ І ДОРОГА ДО САДИБИ ДАХОВСЬКИХ
Село Леськове знаходиться в декількох кілометрах від райцентру Монастирище Черкаської області, 195 км від Києва і в 215 – від Черкас.
«Дорога так собі, але бачили і гірше. Монастирище – окрема тема, переважно, для сміху, а ось Леськове – одне з найбільш дивних і прекрасних місць, які мені зустрічалися», – зазначила журналістка.
ХАРАКТЕРИСТИКА МІСЦЯ. CАДИБА ДАХОВСЬКИХ
Леськове перейшло у власність Даховських в 1770 році. На хвилиночку – це 85 гектар лісу: листяний парк на лівому березі річки Конелка і хвойний – на правому, гребля, водосховище і сад.
Замок, який можна бачити сьогодні, будували чотири покоління родини Даховських, а його остання версія зобов’язана своїм походженням Тадеушу Даховському, відомому любителю коней. У зв’язку з цим третину території займав конезавод. До речі, Тадеуш не програв жодної (з понад 300) скачки, коні були його пристрастю, його хобі, його життям.
Для того, щоб осилити садибу таких розмірів, братам Даховським довелося побудувати свій цегельний заводик: кожна цеглина маркована фірмовими ініціалами. Кажуть (і це свята правда), що Казимир (батько Тадеуша) був настільки суворий в фінансових справах, що через одну надщерблену цеглину завертав всю партію, відносячи брак на рахунок того працівника, який винен у «нехлюйстві». У підсумку, багато старих будинків в Леськові побудовані саме з цієї цегли.
Тадеуш – один з небагатьох власників замків, який щасливо жив, спокійно помер і був щасливий – не знаю, як вам, а я дуже відчуваю цю найпотужнішу енергію творення і глобалізму, хоча, зізнатися чесно, в парку було трохи моторошно, особливо вночі.
ЩО З ЗАМКОМ ЗАРАЗ?
А нічого. Звичайна доля середньостатистичного українського замку. Після революції, коли все було націоналізовано, замок був і цукровим заводом, і піонерським табором, під час війни – складом медикаментів, після – туберкульозним санаторієм. А зовсім-зовсім після – госпіталем для військовослужбовців.
У 2003 році все майно було вивезене, а госпіталь закритий через аварійний стан будівлі. У 2013 році хтось виграв інвестиційний аукціон на реставрацію садиби, але поки сліди робіт, якщо і видно, то дуже озброєному оку.
Мабуть, я помітила тільки зруйновані міжповерхові перекриття і свіжі цегляні перешкоди в тих місцях, де можна було б проникнути на третій поверх.
А всередині є на що подивитися – Даховські жили з розмахом, а Тадеуш впроваджував в декор свого будинку всілякі англійські елементи.
Збереглися навіть люстри. Ми проникли туди через вікно, сподіваюся, нам нічого за це не буде. Дуже хотілося показати вам, що всередині.
Показати не з метою «давайте разом захоплюватися», а щоб забити на сполох: один з найкрасивіших замків України руйнується просто на очах. Тріщини в стінах, внутрішні перекриття, дихаючі на ладан.
