Українці – не біженці – це цикл інтерв’ю з українцями, які після 24 лютого 2022 року були вимушені повністю змінити звичне життя. Вмістити все своє життя в декілька валіз, схопити дітей й домашніх улюбленців і тікати в невідомість – до чужих країн.
Війна внесла свої корективи в спокійну розміреність кожної з наших героїнь. Показавши, що насправді жінка не тільки берегиня домашнього вогнища, а розлючена тигриця, коли справа стосується життя та безпеки її дітей.
Це не методичка до вимушеної еміграції, але можливо, ви знайдете відповіді, хай не на всі, але на більшість питань.
Яким було твоє життя до 24 лютого 2022 року?
Життя нашої героїні Анастасії до 24 лютого було тихим та розміреним. Вона реалізувала себе в материнстві й знаходилась в декретній відпустці. Коли її донечці Поліні було 2,6 років, Настя знайшла роботу своєї мрії та розвивалася в ній. Донька відвідувала садочок. Про таке життя можна було тільки мріяти. І зараз починаєш цінувати, все що було до війни.
Ранок 24 лютого 2022 року. Війна.
24 лютого ми прокинулися о 5:00 ранку, ми проживали на Позняках – це недалеко від аеропорту “Бориспіль” і почула вибухи. Ми знали, що це саме вони, бо колись в нашому вибухнув будинок. Я прокинулася і відразу почала писати у робочий чат, потім подзвонила батькам і мені почали телефонувати. Я поспіхом склала дитячу валізу.
Потім поїхала до батьків, посиділа з ними й повернулася додому. В ніч на 25 лютого уламок ракети потрапив в будинок поруч, ми прокинулися о 3 ночі, малу я не будила, Я була дуже зібрана, але дуже сильно плакала, викинула майже всі зібрані речі, взяла тільки необхідне й теплі ковдри, бо було дуже холодно. Й вже на ранок ми були у батьків. Й прожили з ними – місяць.
Скільки знаходитесь у Франції, коли приїхали?
Ми виїхали з Києва – 24 березня. Нас згодився вивезти знайомий на авто. Спочатку планували їхати до польського кордону й далі перетинати його пішки. З дітьми, бо я виїхала з сестрою та її донькою, їм по 3 рочки. Ми доїхали до Луцька та зняли номер в готелі. Наступного дня ми почали шукати автобус до Варшави, щоб було легше, а далі просто їхали в невідомість. Ми їхали спочатку до Марселя, бо там була знайома моєї сестри.
У Франції ми знаходимось майже 7 місяців.
У Вас є якийсь статус? Чи ви перебуваєте, там як туристи?
У нас є статус тимчасового захисту. Ми маємо право повернутися до України, коли ми захочемо, а також при потребі повернутися. У нас є документ, тут він називається APS.
Яким чином рухалися (мається на увазі, транспорт)? Скільки часу тривала дорога?
До Луцька на авто, потім в Варшаву – на автобусі. До Пшемишля – потягом – до Марселя – автобусом. А з Марселя до Монпельє – знову потягом.
Через які країни їхали і чи не було проблем з перетином кордону?
Перетинали ми польський кордон, взагалі ніяких проблем не було. Ми не готувалися до виїзду й вирішили, що таки поїдемо, буквально за 1 день. Зібрали дитячі речі та взяли всі документи – тому проблем не виникло. Всі розуміли, що ми тікаємо від війни й намагалися допомогти. На кордоні з Польщею було багато волонтерів з іграшками, які пригощали нас чаєм та кавою, а дітям навіть дали невеличкі подарунки.
Які документи перевіряли?
Перевіряли тільки наші закордонні паспорти.
Що наразі з ковідними обмеженнями?
Мені здається, світ взагалі забув, що таке – Covid-19. Хтось ходить в масках. Всього один раз ми здавали тест на Covid-19, коли приїхали до Монпельє й через хвилин 15 у нас вже були результати на руках.
Яке ставлення до українців?
Ставлення до українців дуже доброзичливе. Проте я кажу так: “Те що ти випромінюєш, те й отримуєш”.
Чи є особливості правил дорожнього руху?
В основному, ми пересуваємося – громадським транспортом. Можу сказати, що трафік авто, тут більш спокійний.
Тут багато гілок – трамваїв, за допомогою них можна дістатися куди завгодно. Кожного місяця ми поповнюємо “транспортну картку”. Картка сама коштує 5€. А проїзд на місяць вартує – 3,10 – для українців, а також малозабезпечених верств населення. А якщо надати виписку з банківської картки, то ця ціна розповсюджується на всі види громадського транспорту.
Чи немає проблем у спілкуванні (якою мовою здебільшого спілкуєшся в Франції)?
Дуже багато людей – спілкуються виключно – французькою, десь 30% – англійською, дещо менше- іспанською. Я володію -англійською, тому проблем у спілкуванні не виникало. Тут велика кількість волонтерів, які володіють українською та російськими мовами.
Зараз Настя відвідує – курси французької мови для дорослих. Два рази на тиждень.
В чому проявляється підтримка України? (преса, на вулиці)?
Щодо підтримки українців – тут є соцМонпельє, який приймає українців та надає тимчасовий прихисток, іжу, по місту є пункти видачі продуктів.
Франція – дуже допомагає українцям. Одним надають безкоштовне житло, інші можуть винаймаи квартиру, але за помірними цінами й різні організації можуть покрити частину від вартості. Також наявні різні виплати.
Чи існує якась підтримка українців на державному рівні (фінансова допомога чи будь-які інші)?
Коли приїздиш до Франції, треба звернутися до префектури за документом про тимчасовий захист. І тобі відразу видають соціальну картку для розрахунку в магазинах, терміналах. Але зняти готівку з цієї картки не можна. На мене з дитиною виплачують 520-540 €, в залежності від кількості днів у місяці.
Відразу ж префектурі оформлюють медичну страховку, що дає змогу відвідувати безкоштовно різних лікарів.
Чи можна виїзжати в інші країни, при отриманні тимчасового захисту, так, щоб його не втратити?
Звісно, можна виїзджати до інших країн, подорожувати.
Скільки потрібно коштів на місяць, шоб почувати себе комфортно в Франції?
Все залежить від людини та від її бажань та вподобань. Можна витрачати й 500 €, а можна 100, і при цьому відчувати себе максимально щасливим.
Скільки витрачаєш приблизно на продукти? (за один похід)
За 1 похід до магазину наша героїня витрачає в середньому 30-50 €.
Є якісь продукти, які привезла з собою з України?
Поки з України – ми нічого не привозили. Натомість відправляли посилку зі смаколиками батькам. Є тут у нас знайомий перевізник, ним можна передати посилку з Монпельє до Львова й навпаки. Вартує така послуга – 2 €. Далі він робить відправлення Новою поштою в будь-який населений пункт України.
Що найбільше здивувало?
Не можу сказати, що конкретно здивувало. Взагалі, французи дуже культурна нація. Вони не люблять сварки.
Найбільше здивування викликало те, що люди 65+ повні життя й ловлять повний кайф від цього. Вони відвудують кав’ярні, можуть дозволити собі устриці з келихом вина або ж ігристого.
Що з житлом? На який термін охочіше здають? Яка вартість оренди?
Розповім про Фронтіяно, місто в якому жилі спочатку на території кемпінгу: там було окрема кухня, туалет, душова кабіна, дві окремі кімнати. Цей будиночок розрахований на 4 людини. І ми в ньому проживали абсолютно безкоштовно.
Потім нам посміхнулася фортуна, бо нам єдиним знайшли квартиру у Монпельє, понад 70 квадратів за площею. Ми підписали договір про оренду на рік з можливістю за потреби її продовжити. У нас виходить 500 € – оренда + ~300 – комунальні послуги. Крім того, тут є організація, яка має назву САF, яка покриває частину витрат на житло ~ 30-40%.
У Франції дуже складно найняти житло самостійно, для цього ти маєш бути платоспроможним і мати поручителя. Ми орендували квартиру через соціальну організацію, де є орендодавець + організація+ми. Якщо власник квартири захоче підняти вартість, то люфт покриваємо не ми, а ця організація.
Ціни на пальне?
Пальне коштує 1,8 € за літр. Більшість місцевих пересувається на велосипедах й самокатах.
Як справи с школами (дитячими садочками )? Чи є якісь освітні програми для українських діток?
Я розкажу суто про наш випадок. Я влаштувала Полю в садок через французьку мерію. Вихователі та дітки розмовляють з нею – французькою мовою, проте якщо вона чогось не розуміє, то вихователі пояснюють їй за допомогою перекладача. Садочок дуже гарний та безкоштовний. На обіди в садочку також розповсюджуються пільги.
За чим сумуєш найбільше?
Сумую за своїм життям – звичним та безпечним. За рідною домівкою, яка залишилась в Україні, своїм ліжком та близькими людьми.
Що порадиш відвідати (Туризм)?
- Діснейленд, особливо, якщо є дитина.
- Париж, Ейфелева вежа, Лувр
Скільки плануєш бути у Франції
Спочатку планували до вересня. Літо провели біля моря. А взагалі, як тільки закінчитися війна. Бо не можу свою дитину наражати на небезпеку.
Героїня інтерв’ю – Анастасія
Автор рубрики – Яна Шевцова
Фото з особистого архіву Насті.