Українці – не біженці – це цикл інтерв’ю з українцями, які після 24 лютого 2022 року були вимушені повністю змінити звичне життя. Вмістити все своє життя в декілька валіз, схопити дітей й домашніх улюбленців і тікати в невідомість – до чужих країн.
Війна внесла свої корективи в спокійну розміреність кожної з наших героїнь. Показавши що насправді жінка не тільки берегиня домашнього вогнища, а розлючена тигриця, коли справа стосується життя та безпеки її дітей.
Це не методичка до вимушеної еміграції, але можливо, ви знайдете відповіді, хай не на всі, але на більшість питань.
Ранок 24 лютого. Війна.
Я дуже міцно спала. Мене розбудив чоловік з криками:
– «Ты чего спишь? Ты что не слышишь, что происходит? Бомблять. Збирайтесь».
Я виглянула в вікно, і побачила як швидко від’їжджають машини. Швиденько зібрала себе та малого, а також свекруху. Сіли в авто і поїхали в село. По дорозі була паніка, кілометрові черги біля заправок. Нам дуже пощастило, що на газовій заправці була лише одна машина. Два тижні ми просиділи в селі.
Як виникла ідея виїхати? Чому обрали саме Литву?
Тут також цікава історія вийшла. Мені вже набридло сидіти в селі. Розмови одні й ті самі. Плюс старше покоління, яке постійно нагнітало обставини. І порятунком став дзвінок брата, у якого були знайомі саме в Литві.
Він поїхати не зміг, а мені з малим запропонував дві країни на вибір Австрію або Литву. Але заковика була в тому, що в мене було лише 200 доларів і було досить стрьомно їхати, плюс підвішений стан.
Дуже заспокоювала дівчинка, яка запрошувала, вони беруть все на себе, головне, виїхати та бути в безпеці. І я вирішую їхати. Ми чекали чоловіка, який повинен був привезти нам речі та запаску до Львівського кордону. Тоді він мені пише, щоб я шукала собі попутників, бо він з нами не поїде. У мене просто була істерика. Вночі нормально бомбили, а виїжджати ми повинні були Житомирською трасою. І ми ще на день відклали виїзд. А наступного все ж виїхали.
Скільки часу ти вже в цій крїні?
Ми приїхали 11 березня.
Чи є статус біженців чи щось подібне?
Ні, нам дали тимчасовий вид на проживання. На 1 рік.
Скільки часу тривала дорога?
Ми їхали дуже неквапливо. З села в Київській області до Львова десь 12 годин. Але ми зупинялися на кожній заправці, бо відпускали по 15-20 літрів і до того не скрізь він був в наявності. Десь по обіді, ми вирушили до Варшави. Потім були нестерпні 7 годин на кордоні. Ми переночували в Любліні, бо дуже стомилися з дороги. А наступного дня продовжили свій шлях до Варшави.
Далі зустрілися з кількома друзями й ми з сином поїхали в Литву.
Які документи перевіряли?
На кордоні попросили лише закордоний паспорт та свідотство про народження Григорія, адже у нас різні прізвища.
Яке ставлення до українців?
Ставлення гарне. Всі дуже дружелюбні і намагаються допомогти. Проте населення можна умовно поділити на 3 категорії:
- корінні литовці, які відрізняються сентиментальністю, ввічливістю та добротою;
- “посередні”, які більше за нас
- а ще проросійські.
Чи є певні відмінності в правилах дорожнього руху?
В цій країні всі іздять за правилами. Литовці зупиняються перед пішохідним переходом. Їздити за кермом в нетрезмому стані – просто ТАБУ! Через це можуть відразу відібрати права. І відправляють на курс лекцій з правил дорожнього руху.
Якщо ти водиш авто в нетрезвому стані, то можуть відібрати посвідчення водія й конфіскувати машину, в залежності від кількості вжитого алкоголю.
Чи немає проблем у спілкуванні (якою мовою здебільшого спілкуєшся в Литві)?
У Вільнюсі здебільшого на англійській та литовській. Але багато розуміють російську.
В чому проявляється підтримка України? (преса, на вулиці)?
На всьому транспорті можна побачити напис: “Литва з Україною”. Коли їдеш в громадському транспорті, за дорогу декілька разів можна почути: “Литва – підтримує українців” і дає право на безкоштовний проїзд.
Тут є телевізійна вежа і вона підсвідчуєтьбся кольорами українського прапора. Крім того6 багато бігбордів.
Чи існує якась підтримка українців на державному рівні (фінансова допомога чи будь-які інші)?
Так, тут багатенько різних програм допомоги. Коли ми тільки приїхали сюди, у нас була одноразова виплата – 252 євро на людину. Була ще якась служба, але я не пам’ятаю чи вона державна чи приватна, яка видавала картки в продуктові магазини – 115 євро на кожного. Потім видавали картки на 20 євро. А зараз ше є допомога від Червоного Хреста.
Держава в перші місяці брала всі орендні зобов’язання по житлу на себе. Плюс на 3 місяці безкоштовно страхували їхнє майно від пошкоджень. Є знижка на комунальні послуги. На дитину виплачують 80 €. В школі ми маємо право на безкоштовне харчування. І ми подавали бланк на канцелярію ще 90€ нарахували.
Чи можна виїзжати в інші країни, при отриманні тимчасового захисту, так, щоб його не втратити?
Так. Але виїзджати можна на 5-6 місяців не більше.
Скільки потрібно коштів на місяць, шоб почувати себе комфортно в Вільнюсі (Литві)?
Я рахувала і нам потрібно приблизно – 400 €/місяць. На оренду квартири ми витрачаємо 450 €/місяць. В літній сезон десь 70 €/місяць -комунальні послуги. в зимовий період вона збільшиться до 150 €. Одяг й погуляти досить невелика сума.
Є якісь продукти, які привезла з собою з України?
Є таке. Привезла домашню “тушонку”.
В нас є багато різноманітних продуктів, але на смак вони, як пластик. Особливо, томати. В мене Григорій тут взагалі відмовився від свинини, бо не смачно.
На який термін охочіше здають в оренду квартири?
Наша героїня з цим особисто не стикалася, бо їй було до кого їхати. Ми живемо в знайомих. У нас дуже гарні умови, в квартирі є все необхідне, і навіть посудомийка, з ремонтом, бо багато квартир з пліснявою здаються. Не дуже охоче здають мамам з маленькими дітьми. Частина офіційно здає помешкання офіційно, а частина – ні!
Які ціни на пальне?
Ціни на пальне майже такі ж самі. Газ коштує ~ 0,7 центів.
Як справи с школами (дитячими садочками )? Чи є якісь освітні програми для українських діток?
Ми влаштувались в школу – відразу, на третій день після приїзду. уНас був вибір – російська або литовська школа. Ми обрали литовську, тим паче, що вона знаходиться недалеко від нас. Нам дуже пощастило з деректрисою школи та вчителькою. Його влаштували до другого класу (в Києві він ходив в 3), щоб легше проходила адаптація. На всю школу спочатку було лише 3 діток з України. Там працює україномовна вчителька – півдня,щоб діти не відставали від української програми навчання. Видали комп’ютери для тих, у кого не було.
Є вчителька, яка 2 рази на тиждень проводить заняття з литовської мови. Індивідуально. Всі державні гуртки – безкоштовно. До першого вересня всі музеї були безкоштовні для українців.
Зараз син нашої героїні відвідує українську школу в Литві. Зараз відкрили 5-6 шкіл українських в Литві. Там повністю українські вчителі й всі класи – українські дітки.
За чим сумуєш найбільше?
Лесі там, настільки комфортно, що вона відчуває себе як вдома. Я більше стресонула, коли приїздила в Україну. Литовці як сказали, так воно й буде, а знашими такого немає. Всі хочуть, в усьму знайти халяву.
Леся сумує за посиденьками з друзями.
Що порадиш відвідати в Вільнюсі?
Ми з сином разів 5 відвідували Музей ілюзій. Григорію він дуже сподобався.
- Поїздка в Трокай.
- Палац Гедиміна.
Скільки плануєш бути в Литві?
Поки що до березня.
Героїня інтерв’ю – Леся
Автор рубрики – Яна Шевцова
Фото з особистого архіву Лесі.