Винятковий слід в історії України, і зокрема Києва залишила відома родина цукрозаводчиків Терещенко.
Вони займалися торгівлею, промисловим підприємництвом, державною та громадянською діяльністю, освітою та благодійністю.
В невеликому селі Чуднівського району Житомирської області прекрасно збереглася садиба цукрозаводчиків Терещенко(1899-1900рр.) – палац в стилі неоренесанс (зараз ПТУ), господарський корпус, огорожа з воротами, парк і став.
Палац був посагом доньки Федора Артемовича – Наталії, яка вийшла заміж за графа Сергія Уварова, предводителя дворянства Бердичівського повіту.
Садиба Терещенків знаходиться в самому цетрі села, оточена старовиним парком, який розкинувся на пересічній місцевості. Територія садиби огороджена металевою огорожею із цегляними трипролітними воротами.
Цегляний, прямокутний у плані, двоповерховий, із двома слабо виступаючими центральними ризалітами на головному та задньому фасадах, із вбудованою верандою (закладена).
Центральний вузький ризаліт головного фасаду з тамбуром-терасою над входом завершено трикутним щипцем. Ризаліт фланкований зліва кутовою вежею (у рівні будівлі), завершеною шпилем, праворуч – кутовим прямокутним еркером з шатровою покрівлею.
В основу архітектурних форм будівлі закладені мотиви ренесансу модернізовані та перероблені на раціоналістичній основі відповідно до техніко-художніх можливостей цегли. В інтер’єрах стіни та стелі прикрашені ліпленням. Внутрішнє планування характеризується розміщенням приміщень навколо центрального холу.
Розташований недалеко від палацу, цегляний, двоповерховий з асиметрично поставленій трьохярусній башті, завершиній зубцями та шпилем.
У 1967 р. до північного фасаду прибудовано прямокутну будівлю.
Садиба являє собою своєрідний архітектурний ансамбль еклектизму, виконаний високому художньому рівні.
Останньою господинею цього будинку була Наталія Федорівна Уварова. Після Жовтневої революції 1917 року, втративши чоловіка, Сергія Уварова, з його маєтку в Ємільчине, вона перебралася в Турчиновку. Жила без прислуги. Тихо, скромно. Дозволяла собі хіба що, покататися верхи.
У 1918 році за нею прийшли – заарештовувати. Подзвонили. Двері відчинила вона сама. Одягнена була у просту сукню, і її прийняли за прислугу. Зажадали покликати господиню. Наталя попросила почекати біля дверей, а сама вийшла через чорний хід, у якого був прив’язаний запряжений кінь, схопилася в сідло – і більше її в Турчинівці ніхто не бачив. Наталія Уварова зуміла врятуватися та дістатися Парижа.