Безрамне засклення терас: як один винахід українських інженерів з Aestech змінює образ міст

Місто — як організм людини. У ньому багато систем і процесів. Якщо місто тривалий час вело нездоровий спосіб життя та надміно експерементувало з пластичною хірургією, то покращити такий стан речей простим рішенням буде складно. І все одно існують способи щонайменше оздоровити «організм» і прибрати шрами з тіла міста. Один із цих способів розробили українські інженери з компанії Aestech, що входить у холдинг TECHIIA

У цій статті ми проживемо етапи еволюції забудови міст та з’ясуємо, як безрамне скління терас, атріумів і фасадів веде нас до містобудівного прогресу. 

Громадський простір формує світогляд

Говорячи про місто, ми свідомо чи ні уявляємо дві концепції: фізичне місце та ментальність, що складається з різних видів сприйняття, поведінки, переконань. Різницю найкраще відображає французька мова. Вона має слово ville та cité. Хоч зараз це змінилося, спершу ville позначало місто в цілому, а cité — конкретне місце. Згодом cité  перебрало на себе емоційну складову — атмосферу у певному кварталі. Наступний крок еволюції — стара частина міста або ж ізольована група будівель однакового призначення. Наприклад, університетське чи медичне містечко. 

Обидві концепції, попри відмінність, органічно взаємодіють у міському просторі. Адже великого міста не існує без менших острівців. Разом вони впливають на світогляд жителів, незалежно від історичного періоду. 

До прикладу, будівельна традиція Римської імперії —  головні вулиці, форуми, громадські споруди й казарми — говорила про завойовницьку місію. Середньовічні міста з короткими вузькими вулицями й торговими площами були комфортними для торгівлі та ремісництва. 

У середині 19 століття в Парижі з’являються бульвари. З одного боку, військовим стає легше контролювати місцевих. З іншого, з’являються прогулянкові маршрути та кав’ярні. Тобто, народжується бульварна культура. 

Розвиток промисловості «подарував» нам міста навколо заводів. Кінець 19 і початок 20 століть — функціональне ставлення до простору. Розвиток автоіндустрії призвів до агресивного розвитку автодоріг. 

Планування міста, візуальний досвід, доступний на рівні очей мають першочергове значення у створенні культурного середовища. Дружнього, безпечного, привітного, інклюзивного — або навпаки. 

Відповідальність архітекторів і забудовників у формуванні міської атмосфери — колосальна. Навіть попри те, що часто нові будівлі треба вписати в наявне недосконале середовище. 

Людський вимір створює відчуття безпеки

У 2022 році ми намагаємося вписувати нове розуміння міста в постіндустріальну інфраструктуру. І хоч не так легко однією програмою ревіталізувати старі будинки, зводячи нові споруди з фундаменту, ми можемо припинити множити «шрами». Скляні фасади, тераси, атріуми — це просте рішення, яке робить простір дружнім та безпечним.

Людина найкраще сприймає міську інформацію на рівні перших п’яти поверхів. Чемпіон з комунікації — перший. Хомо сапієнс звик крутити головою направо й наліво, дивитися під ноги. А от закидувати голову — ні, бо рідко коли небезпека чатувала на наших пращурів у небі. 

Рухаючись вулицею, ми волею-неволею оцінюємо навколишню ситуацію на 100 метрів уперед і з боків. Прозора конструкція — бажано без перетинок і рам — на рівні очей додає спокою. Це перший аргумент на користь максимального розміру склопакетів. Щоб посилити відчуття безпеки, краще на першому поверсі застосувати більше світлопрозорих конструкцій. Теж скляних, цілісних, не шрамованих металевими та пластиковими елементами. 

Тераса чи атріум утворюють пом’якшену межу між зоровою віссю пішохода та масштабом багатоповерхівки. Якщо там є люди, пішохід відчуває себе захищеним. Навіть уночі, коли нічого чи майже нічого не відбувається у кав’ярнях і палісадниках, меблі, квіти, залишені іграшки та велосипеди працюють як заспокійливе. Світло, яке падає на тротуар через вікно магазину, кав’ярні, квартири чи офісу посилює відчуття безпеки. І це другий аргумент на користь максимального розміру склопакету. 

Нова технологія прибирає «шрами» зі скла

Слово «склопакет» часто асоціюється з перетинками та рамами, які мають його тримати. Звичний для нас склопакет усередині побудований так, що вітрове та снігове навантаження лягає лише на зовнішній шар скла. Тому без опорних конструкцій ніяк. 

Це — стара технологія. Вона не давала можливості архітекторам використати всі естетичні властивості свіолопрозорих конструкцій. Ба більше, алюмінієвий каркас, який тримає скло, знижує енергоефективність. Він краще промерзає та нагрівається, ніж скло. За перепаду температур матеріали роширюються або стискаються. Проблема в тому, що коефіцієнти розширення металу та скла не однакові. Через це в склопакетах і рамах утворюються щілини, крізь які виходить тепло взимку та прохолода влітку. Таким чином, власник приміщення змушений додатково обігрівати чи охолоджувати простір.

Нова розробка Aestech — склопакет підвищеної міцності —  не потребує металевої складової. Замість неї використовують пултрузійний профіль. Пултрузія та скло мають близький за значенням коефіцієнт розширення, склопакет не деформується від температурних перепадів, а отже, питання збільшених комунільних платежів більше не актуальне. 

Але як усе ж таки склопакет може обійтися без опори? Проста відповідь — завдяки жорсткому склеюванню шарів скла. Так Інженери подолали недолік стандартної технології: вітрове навантаження рівномірно розподіляється між усіма шарами склопакета. 

Жорстке кріплення надає склопакету властивостей труби — його можна зробити вигнутим, встановити під будь-яким кутом, поставити на «ребро», і воно стоятиме за рахунок невидимого оку кріплення. 

Отже, перетинок немає, розмір склопакета може сягати 19 квадратних метрів, щоб користувачам тераси було зручно спостерігати за життям міста. А нічним перехожим не буде страшно ходити, бо обсяг світла, яке проходить крізь таку велику терасу, буде достатнім, щоб подарувати відчуття безпеки. 

Уважність та повага до людей — центральний принцип забудови міст. Ми всі хочемо жити на повну, зустрічатися на комфортних вулицях, милуватися архітектурою. Точка вирішення цих задач однакова. Запит на безпеку, базові моделі поведінки, функціонування органів чуття  — хіба ці фактори різняться від міста до міста?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *