Українці – не біженці. Румунія

Українці – не біженці – це цикл інтерв’ю з українцями, які після 24 лютого 2022 року були вимушені повністю змінити звичне життя. Вмістити все своє життя в декілька валіз, схопити дітей й домашніх улюбленців і тікати в невідомість – до чужих країн.

Війна внесла свої корективи в спокійну розміреність кожної з наших героїнь. Показавши що насправді жінка не тільки берегиня домашнього вогнища, а розлючена тигриця, коли справа стосується життя та безпеки її дітей.

Це не методичка до вимушеної еміграції, але можливо, ви знайдете відповіді, хай не на всі, але на більшість питань.

Яким було твоє життя до 24 лютого 2022 року?

Щасливе життя до війни

Я працювала, мала свій бізнес пов’язаний з дизайном інтер’єрів. Все було достатньо стабільно. В мене 2 дітей: одному майже 3 роки, другому 10. Займалася дітьми та фокусувала свою увагу на їх розвитку, навчанні, жила з чоловіком.

Ми зовсім нещодавно придбали квартиру, завершили ремонт, прожили там майже 8 місяців, я цим щиро насолоджувалася, адже це була дуже велика мета, яку я досягнула. Проте 24 лютого все змінилось…

Ранок 24 лютого 2022 року. Війна.

Я перша почула вибухи. Спочатку у мене виникла думка, що це якийсь салют, а потім взяла годинник, який показував 5:00, мені здалося це дивним. Я лягла далі пати, але знову пролунали вибухи, я остаточно прокинулася, Я сіла й сиділа, всі мої домашні спали, і знову вибух. Я зрозуміла, що мені не здалося й пішла будити чоловіка

І кажу: «Чутно вибухи», а він мені: «Тобі здалося». 

Ми нашвидкуруч збирати валізи, й вирушили кудись, бо чіткого плану не було. Ми відкрили вікна й побачили, що начебто, щось пролітало, якісь знаряди літають навколо нашого  будинку.

Було дуже страшно, хотілося сховатися кудись. Потім ми швиденько розбудили старшого сина. Він дуже стійкий, ми сказали:

« – Ти сьогодні в школу не підеш»

Він відповів: 

«- Я зрозумів», після цього він одягнувся дуже швидко, не дивлячись на те, що це дитина, яка любить зранку подовше поспати. Прокинулася, вдягнулася, не ставлячи зайвих питань.

Молодшого ми вдягнули, але він напівсонний. Він тільки-но перехворів на Covid-19, в нього ще не пройшов нежить.

Ми сіли в авто й вже походу вирішили їхати до батьків чоловіка в Дніпропетровську область. Молодшу дитину всю дорогу нудило й це все супроводжувалося блювотою. Це було дуже складно, коли їхали по якомусь мосту здавалося, що його можуть зірвати. 

 Ми не розуміли всієї ситуації та наскільки вона складна й тяжка. Зазвичай,  дорога мені приносила задоволення, але не цього разу. В іншій машині їхали наші друзі, вони їхали туди ж до батьків, проте ніхто з нас не знав чи правильний шлях ми обрали. Я хотіла вмовити чоловіка їхати на Західну Україну, але чомусь він подумав, що через пару днів все закінчитися. Проте я була переконана, що треба було їхати десь за кордон. Але чоловік вирішив по-іншому й ми поїхали до його батьків.

Коли ми дісталися до них, вони нічого не знали, не чули ніяких вибухів. Ми десь о 7 ранку їм зателефонували й повідомили, що їдемо до них. А вони питають:

«- Чого ви до нас їдете?» 

 «- Бо війна почалася» – відповіли ми.

Далі ми всю дорогу слухали новини, батьки не розуміли всієї серйозності ситуації. Ми коли доїхали, кажемо їм:

 – Київ бомблять! 

В мене був великий стрес. Я не їла й не пила декілька днів. Я якщо щось і їла, то не відчувала смаку взагалі. 

Весь світ зруйнувався, всі мої мрії просто стерлися. Здавалося, що я досягла чогось, а тепер в мене це відібрали. Навіть були відчуття, що в мене немає майбутнього. Ось таке в мене було 24 лютого…

Скільки знаходишся в Румунії, коли приїхали? Чому обрала саме цю країну?

Ми виїхали 14 березня, тобто ми кілька тижнів ще перебували в Україні, але я була в такому стані, що мені потрібно було щось вирішувати.

 Чому Румунія? Бо в мене знайома поїхала в перші дні війни в Румунію. І вона нам казала:

 – Їдьте дівчата в Румунію. Бо тут дуже підтримують та допомагають. Готові прийняти ще біженців.

Оскільки велика кількість людей втікало саме до Польщі, то там було вже перенасичення. На кордоні з Румунією нічого подібного не відбувалося, і я не знаю в чому причина?

Румунія більше слугувала транзитом для переїзду в інші країни. Нам сказали, що кордони не такі завантажені, й це зіграло вирішальну роль, бо для мене найтяжчим було простояти на кордоні кілька днів з дітьми. І подруга порекомендувала нам їхати. Спочатку я не зважувалася на це. А потім поговорила з подругою, й ми вирішили, все-таки виїжджати. По Україні ми їхали з чоловіками, на дорогах були шалені затори, бо всі кудись тікають. Ми переночували у родичів в Кіровоградської області, там перебував мій брат з сім’єю. Далі ми поїхали у Вінніцьку область, там зупинились на ночівлю у друзів. 

Картина нашої героїні, яка відображає всі пережиті почуття під час евакуації

А потім з подружкою буквально за один вечір, вирішили їхати до Румунії.  Ми були поряд з молдовським кордоном. Моя знайома з Румунії сказала, що за один день ми не доїдемо. Вона поділилася з нами контактами волонтерів, за допомогою яких ми зможемо знайти хоча б якесь житло. Ми перетнули дуже швидко кордон з Молдовою. Потім я по навігатору прямувала до кордону з Румунією. Потім ми надзвичайно швидко дісталися вже румунського кордону. Я телефоную своїй знайомій і кажу, що ми вже на під’їзді. Ми поїхали в те місто, де знаходилась моя знайома.

 І там її знайомий у місті Пятра-Нямц, який здатний вирішити дуже багато питань, саме за його допомогою ми знайшли житло.

 Нас попередили, що декілька днів ми поживемо в таборі для біженців. Ми очікували, що будемо ми й ще людей 20 і до того ж доведеться спати на підлозі. Потім нашу компанію – привезли в туристичний комплекс, де було дуже гарно. Нас оформили. Відчиняють будиночок, а там нікого нема. І ми такі:

 – Я ми будемо тут самі жити?

 – Так, будиночок на 4. Вас 4. 

Румунія – це дуже класна країна для біженців, бо там багато можливостей. Які ще не заповнені українцями.

У Вас є якийсь статус? Чи ви перебуваєте, як туристи?

Перші три місяці ми там жили як туристи, там ніяких особливо виплат не обіцяли, хіба що виплати на дітей можна було оформити. Десь приблизно через 2 місяці нам порекомендували оформити прихисток. У них є програма 50/20, за якою румунці отримають компенсацію за оренду квартири. І плюс компенсація за комунальні послуги. То вони просто самі шукають українців, щоб їх поселити.

Після того як ми оформили прихисток ми отримали право на навчання, на роботу.

Немає обмежень скільки разів, я виїду в Україну, на який час. Я все одно матиму змогу повернутися до Румунії.

Які документи перевіряли?

У всіх були закордонні паспорти з нормальним терміном дії. Тільки паспорти перевіряли й технічний паспорт на авто. Зелена карта на той час була непотрібна. Дороги для нас були безкоштовні, бо в Румунії є також платні дороги. Але вже вони стали платними. 

Що наразі з ковідними обмеженнями?

Світ неначе забув про нього. Covid-19 закінчився рівно 24 лютого. Маскового режиму не було, бо всі були сконцентровані на війні в Україні.

Яке ставлення до українців?

У румунів дуже круте ставлення до нас. Румуни дуже віруючі люди, вони вірять у Бога, у карму, в те, що якщо вони зроблять добро, то воно до них повернеться. 

Чи є особливості правил дорожнього руху?

Ні, немає. Дуже подібні до наших. Їздити набагато простіше, бо тут дороги дуже класні.

Чи немає проблем у спілкуванні? Якою мовою здебільшого спілкуєшся в Румунії?

Спілкуємося англійською мовою, якщо нас розуміють. Якщо – ні, то мову жестів ніхто не скасовував.

В чому проявляється підтримка України?

Всі про нас знають. Видно по нас, що ми з України. Ми дуже відрізняємося зовні. І просто на вулиці можна почути» «Слава Україні» до того ж українською мовою. Дуже багато хочуть допомогти, навіть хотіли пригостити морозивом. Й дуже дивуються, коли ми відмовляємось.

Є кілька варіантів допомоги від волонтерів та Червоного Хреста. Від Червоного Хреста ми отримали виплати по 110 євро на людину, які виплачуються протягом 2-3 місяців. 

Кільки потрібно коштів, щоб почувати себе комфортно в Румунії?

Рівно скільки, стільки й в Києві.

Скільки витрачаєш на продукти за один похід?

 Ціни такі ж як і в Києві.

 Є якісь продукти за якими найбільше сумуєш або важко знайти у продажу

Гречка. Вона там дуже дорога і продається маленькими пачками по 250 грамів.  Ми її насилу знаходили.

Що ж житлом? Чи не змінюється вартість в залежності від сезону?

 Пятра-Нямц – туристичне місто. Змінюється вартість оренди. Приблизно оренда однокімнатної квартири вартує 300 євро/місяць. 

Які ціни на пальне?

 Трішки дорожче ніж в Києві. Трішки більше 1 євро/літр

Як справи зі школами?

У великих містах є українські класи, є приватні школи, які організовані саме українцями. Проте це Бухарест, це Яши. Там де ми жили, українці за власним бажанням до румунських класів, деяким навіть подобалося Я свою дитину не віддавала, він навчався онлайн.

Мій старший син ходив на футбол в румунську команду, його там дуже гарно прийняли. Тренер розмовляв з ним англійською мовою Він пояснив хлопцям з команди, хто він і звідки. Йому допомагали, підказували щось, хто говорив англійською, навіть з ним спілкувалися.

За чим сумувала найбільше?

За чоловіком дуже сильно. По його підтримці та допомозі у вихованні дітей. Сумувала за своєю квартирою.

 Що порадиш подивитися?

 – місто Петра-Нямц;

 – місто Брашов;

-Яши;

Скільки плануєте бути в Румунії?

Ми перебували там 3 місяці. І потім приїздила в гості й попрацювати. Я там була художником. Я дуже давно мріяла повернутися до цієї справи. Румуни зіграли в моєму житті дуже важливу роль. 

Якби була така можливість, ти б повернулася в цю країну і в це місто знову?

 Так. Було б класно з чоловіком та сім’єю там пожити. Бо це як паралельне життя. Ти потрапляш в іншу реальність.

Героїня інтерв’ю  – Юлія.

Автор рубрики – Яна Шевцова.

Фото з особистого архіву Юлії.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *