“Ялинку” ставили тільки в містах України, в яких переважали іноземці, що принесли звичай, чужий українському народові, ставити “ялинку”, прикрашену світляними оздобами і ласощами.
Дідух чи ялинка – що є традиційним символом зимових свят для українців?
В Україні ялинка з’явилась у XVII сторіччі за наказом російського імператора Петра І:
“Знатними і проїжджими вулицями, біля воріт і будинків, учинити деякі прикраси з древ і гілок соснових і ялинкових, чинити стрілянину з невеликих гармат і рушниць, пускати ракети і запалювати вогні. А людям убогим кожному хоча б по древу чи гілці на воротях поставити”.
Після смерті Петра I новорічні ялинки ставити перестали. Лише власники трактирів прикрашали ними свої будинки, причому ці ялинки стояли на трактирах цілий рік (звідси пішла їх назва – “ёлки-палки”).
Новорічні свята і традиція ставити ялинки відродилися при Катерині II. А прикрашати їх почали лише в середині ХIХ століття. Вважається, що першу різдвяну ялинку у Петербурзі поставили німці, які там проживали. Цей звичай городянам так сподобався, що вони почали встановлювати ялинки в своїх будинках. Зі столиці імперії ця традиція почала поширюватися по всій країні.
У давнину новорічну ялинку прикрашали різними ласощами: горіхами в яскравій обгортці, цукерками і навіть овочами. На гілках горіли воскові свічки, які потім поступилися місцем електричній гірлянді. А блискучі кулі з’явилися порівняно недавно – приблизно сто років тому. Верхівку ялинки вінчала Вефлеємська зірка, на зміну якій прийшла радянська, червона п’ятикутна.
Якщо до наших Предків перед прийняттям християнства і “говорило” якесь дерево мовою “святого”, то тим деревом був дуб, а не ялинка. Це дерево нашої землі, на якій формувався наш нарід від своїх початків, на землі лісостепу. Під тим деревом наші Предки молилися Богові, скликали віча, вирішували релігійні і державні справи.
Фото etnoxata.com.ua
Таким деревом “святим” могла би бути ще наша верба. “Не я б’ю – верба б’є!” – кажемо у вербну неділю перед Великоднем.
Та й на Зелені святки вербою, а не сосною “маїли” доми наші люди.
А Данило Паломник в Святій землі оглядав пальми і рівняв їхню красу тільки з нашими вербами.
Ніколи ялинка в нашому народі не мала значення “святого” дерева.
Про усування старих традицій писав Ленін: “…звільняють не відразу, не чудом, не з веління лозунга, резолюції, декрету, а лише в довгій і важкій масовій боротьбі з масовими дрібнобуржуазними (читай: національними – Б. С.) впливами”
З середини 30-их років головним елементом Новорічного свята стає “ёлка”, навколо якої зосереджуються всі розваги: карнавали, бали, концерти, ігри, вистави… З ініціятиви секретаря ЦК КП (б) У П. П. Постишева вічнозелена лісова красуня стає центральним компонентом усіх новорічних дійств…
На сьогодні великою проблемою стало масове неконтрольовуване вирубування дерев напередодні свят.
Попри намагання держави контролювати ситуацію правоохоронними органами, в Україні є багато браконьєрів, котрі вирубують молоді ялини, відпилюють верхівки живих ялин (після чого дерева не можуть дати повноцінне потомство) та валять великі дерева, щоб відпиляти верхівку.
Окрім цього, складно контролювати і лісників, які здійснюють вирубку ялин офіційно, — вони мають спокусу вирубувати більше дерев, ніж заплановано. Це призводить до надмірного зниження популяції та негативного впливу на генетику хвойних лісів і лісонасаджень, оскільки для продажу обирають найкрасивіші дерева.
Фото etnoxata.com.ua
Отож, на питання – “Дідух” чи “ялинка”? – ми відповідаємо: “Дідух”! В кожній українській хаті повинен бути у збаночку жмуток пшеничних, або ячмінніх чи житніх колосків – символ “Дідуха”
У наших традиціях є велика сила! Бережім їх. Бо коли ми збережемо їх, ворог не приступить до нас, і пітьма не одоліє нас!
Джерело uamodna.com