Перша візитівка Львова, яку бачить турист, під’їжджаючи до вокзалу – величний неоготичний костел з високими вежами і гострими шпилями святих Ольги і Єлизавети (колишній костел святої Єлизавети). Сьогодні це найвищий храм (і споруда!) міста, а його висота сягає за різними даними 85-88 метрів.
Цьому храму більше століття, й він має надзвичайно цікаву історію.
У другій половині ХІХ століття в Європі почали інтенсивно розвиватися шляхи сполучення, особливо залізничні. У західній частині міста було збудовано залізничну станцію з інфраструктурою, а в околицях почали зводити житлові будинки для залізничників, так звані «колійки».
Населення цього району походило з центральних регіонів Польщі та околиць міста. Значний приріст населення, особливо поляків, вимагав задоволення їхніх релігійних потреб. Чому саме польське населення? На той час українці не могли отримати в Західній Україні освіту для обслуговування залізничного транспорту, а етнічні поляки мали змогу здобути її у школах Німеччини та Австро-Угорщини. Крім того, залізниця завжди вважалася стратегічною галуззю, і туди чомусь не допускали греко-католиків і православних.
Місцем будівництва обрали мікрорайон Сонячний, по обидва боки вулиці Городоцької. Вибір був зроблений таким чином, щоб будівля церкви з боку головного вокзалу закривала вид на собор. Георгія, який був греко-католицьким, і нагадував усім, хто приїжджав до міста залізничників, що тут живуть українці.
Церква була збудована на кошти залізничників для своєї парафії. Було проведено конкурс проектів, в якому взяли участь 19 учасників. Найкращим було визнано проект під девізом «Тріо» у складі професора Львівської політехніки Теодора Таловського (1857-1910) – відомого архітектора свого часу, вихованця Віденської та Львівської політехніки, львівського архітектора Юліана студента Захарієвича.
При проектуванні будівлю костелу було вписано в існуючий архітектурний ансамбль. Архітектори та будівельники прийняли єдине правильне рішення – будувати майбутній храм у традиціях готичної архітектури. Будівництво костелу розпочалося восени 1904 року під керівництвом інженера Кароля Ріхтмана закладкою фундаменту, спочатку планувалося завершити будівництво в 1907 році.
Освячення костелу відбулося восени 1911 року, а внутрішнє оздоблення храму було майже завершене лише у 1913 році.
Костел зазнав значних пошкоджень у 1939 році, коли на його вежі був обладнаний спостережний пункт польської армії, який згодом знищила німецька авіація, а під час Другої світової війни через влучання бомб у будинок навпроти. Костел дуже пошкоджений уламками.
Після війни комуністична влада закрила костел, а його приміщення передала кондитерській фабриці «Факел». Жодних реставраційних робіт не проводилося, внаслідок варварського ставлення тодішніх власників будівля зазнала значних пошкоджень. Неодноразово перед комуністами та атеїстами Львівщини ставилося питання про знесення костелу, як такого, на шкоду атеїстичній та комуністичній пропаганді.
У 50-х роках комуністи вирішили провести у Львові «кампанію зняття хрестів», яку розпочали з найвищої церковної вежі. Зняти хрести не вдалося. Людина, яка погодилася це зробити, впала з вежі і забилася на смерть. Бажаючі повторити досвід попередника знайшлися, і тоді львівські партійні боси та їхні холуї змушені були відмовитися від такого плану.
У 90-х роках храм передали Українській греко-католицькій церкві і перейменували на костел святих Ольги і Єлизавети.
Храм збудований у неоготичному стилі, стоїть на високих вежах зі стислими завершеннями, великими гостроверхими вікнами з характерним для готики ажурним орнаментом і розетками. Збудований з цегли на кам’яному фундаменті, з використанням білої побілки та ліпних деталей. Західний фасад костелу увінчаний трьома порталами над розеткою монументального розп’яття.
Композиція – одна з характерних рис почерку Т. Таловського. Фасад двома симетрично фланкуючими вежами завершений високими гостроверхими шпилями, увінчаними хрестами. З північного боку костелу височіє 85-метрова вежа з годинником (втрачена), завершена високим шпилем з фігурою св. Єлизавети на північно-західній грані.
В інтер’єрі домінує мармуровий головний вівтар, який є однією з найкращих робіт відомого львівського скульптора кінця XIX – поч. ХХ століття. Петра Войтовича. Вівтар – один з рідкісних творів цього напрямку і тим цікавіший, що зберігся на своєму первісному місці. Крім головного вівтаря в костелі також збереглася фігура Христа в каплиці, яка завершує ліву наву, і три розп’яття, які знаходяться під галереєю і в крипті.
Приїжджаючи до Львова, не забудьте відвідати церкву святих Ольги та Єлизавети.